Знаєте, бувають дні, коли свята в календарі складаються у якийсь особливий, дуже особистий пазл. День лісу, сьогодні і День миру, завтра, майже поруч. І ти мимоволі зупиняєшся, щоб просто подихати і подумати про те, що тримає нас на плаву, коли сил майже немає.
.
Для мене ця осінь пахне дуже гостро…сухим полином, тліючим листям, спілими яблуками і димом, який назавжди вплівся у наші ранки. А на язиці -постійний присмак міцної, перепаленої кави, яку п’єш поспіхом
У такі хвилини по-іншому відчуваєш, що таке НКС – наша нематеріальна культурна спадщина. Без сухої абревіатури, бо то зовсім не про музеї. То про тепло маминих рук, що місять тісто, про візерунок на рушникові, про пісню, від якої мороз іде шкірою. А це вже про наш спільний культурний код і дім, який завжди носиш у собі.
.
Ворог прийшов випалити нашу пам’ять і зробити так, щоб ми забули, чиї ми діти.
Але спадщина, як лісове коріння.
Зверху може вигоріти геть усе, а воно чекає першого дощу, щоб знову пустити зелений пагін. Коли волонтери плетуть сітки і співають, або бабуся прифронтового села пече пиріг для бійців – це теж НКС. Вона живе в наших жилах і стає бронею.
І серце наповнюється глибинною вдячністю Богу і Силам Оборони України за все, що ми маємо нині.
.
За кожну можливість спокійно вдихнути повітря хтось зараз стоїть у вогкому окопі, закриваючи нас від темряви.
Наші незламні Захисники та Захисниці творять нашу Перемогу кожною секундою надлюдського подвигу, своєю кров’ю і титанічною любов’ю до цієї землі. Безмежна вдячність кожному і кожній, які тримають небо над нами.
.
Боже, а діти вже й не памʼятають країну без віjни, вони не знають відчуття, що таке мир, що таке мирне небо …
Але обовʼязково настане день, коли зійде вільне українське сонце і заяріє омріяне мирне небо!
А поки віра в перемогу проростає крізь кожен наш крок. Бо ми захищаємо свою душу, а душу вбити неможливо.
.
Тримаймося і тримаймо стрій українства разом!